День гордості за досягнення людей з аутизмом відзначається з ініціативи організації Aspies For Freedom, яка об'єднує людей із синдромом Аспергера та іншими розладами аутичного спектру. За останні роки терміни «аутизм» та «РАС» стали загальновживаними (і не лише завдяки Греті Тунберг), проте цей розлад досі залишається недостатньо вивченим — науковці не мають одностайної думки щодо причин його виникнення. Більшість людей досі не знає, як ставитись до аутистів. Однак за правильного підходу можна не лише налагодити нормальне спілкування з ними, а й повністю інтегрувати їх у суспільство.
Стосовно зростання відсотку людей з аутизмом, то є декілька чинників. Насамперед навчились діагностувати та відрізняти аутизм від інших розладів. По-друге, часи змінюються, змінюються люди, відбувається зростання кількості дітей з аутизмом. Проте загалом у популяції кількість дітей з особливими потребами залишається на тому рівні, що і раніше. Кількість аутистів підвищується за рахунок інших категорій дітей з особливими потребами. Тому я вважаю, що «зростання» спричинене передусім новими діагностичними критеріями.
Педіатр не може виявити аутизм, але він може побачити перші ознаки розладу та направити дитину до психіатра. Є опитувальник М-CHAT, який педіатр робить у віці 18 місяців. І якщо видно, що набрана кількість балів свідчить про проблеми, то він повинен рекомендувати звернутися до іншого фахівця.
На жаль далеко не всюди є реабілітаційні центри або фахівці, які можуть надати кваліфіковану допомогу. Особливо це стосується невеличких міст і селищ. По-друге, це великі гроші — реабілітація коштує дорого, а держава допомогу на це не надає. По-третє, хтось із батьків залишається вдома, бо треба наглядати за дитиною. Ці труднощі стосуються маленьких дітей.
А з часом з’являються проблеми соціалізації та аутизації сім’ї, бо поки що таких дітей суспільство не сприймає, і сім’я починає ховатися від нього. Немає психологічної підтримки сім’ї, і батьки від цього дуже страждають.
Наступна проблема — доступ до закладів освіти. Зараз ми бачимо, що навіть ті паростки інклюзії, які тільки-но почали зростати в нашій країні, намагаються задавити та задушити, загнавши всіх знову в окремі класи. Ми будемо боротися, щоб цього не трапилося, бо окремий клас для аутистів — наче смертний вирок, який перекриває шлях до розвитку й адаптації в суспільстві.
Також існує дуже велика проблема з тим, куди йти після школи. На жаль, не кожен аутист може продовжувати освіту у вищому навчальному закладі. Для підлітків з аутизмом взагалі дуже мало активностей, які допомагали б адаптуватися або навчитися заробляти гроші. Є окремі заклади, майстерні, проте на рівні держави поки що немає нічого.
Дорослій людині з важкими порушеннями потрібен нагляд, проте навіть у місцях підтримуваного проживання сусіди далеко не завжди добре ставляться до цього та чинять перепони.
Але подібна ситуація не тільки в України — в усьому світі є проблема, що робити з аутистами з важкими порушеннями. Бо високофункціональні аутисти та люди з синдромом Аспергера зазвичай знаходять собі робочі місця та створюють сім’ї. А от особам із важкими порушеннями поки що дуже важко знайти якесь достойне місце в цьому світі.
